Безсоння. А я вже майже за нього забула - як це воно? Отак, червоні очі і міцна кава зранку, тільки б його дочекатися. І нічні думки, які відбитком залишилися в пам’яті після нашої розмови. Якщо не вірити людям, то у що ж тоді варто? Чому я піддаюся, чому не можу себе зупинити як раніше, чому з останніх сил намагаюся вірити, а мені знову і знову доводять, що це безглуздо. Не розумію, мабуть, не хочу розуміти. Ще дитина, але вже добре відчутна втрата тієї безпосередності, яка з’єднувала все до купи, дозволяючи сприймати світ дитячими очима.